?

Log in

No account? Create an account

Previous 10

Sep. 29th, 2015

погляд

Відкриваємо серця: Рома Левандовський

Серце - найголовніше, що є в людини. Разом із мозком вони становлять таку пару, міцнішої за яку немає в жодних живих істот, крім нас із вами...
Саме тому люди бувають милосердні. Це коли серце іноді бере гору над мозком, що завжди сумнівається. Або безсердечними - коли навпаки. Але зовсім безсердечних людей - одиниці. Тому я б не погодився, що саме милосердних треба заносити до Червоної книги. Швидше навпаки ;-).
Якщо милосердних справді багато - нехай саме вони поширять цю інформацію. Хоча б тому, що робити добро - це так здорово, так кайфово!

http://ufond.ua/letter/1/3318
UA TOP Bloggers

Aug. 17th, 2014

погляд

Ну добре, вмовили... (ч. 2)

***

Я зрозуміти зміг одвічну істину,
якої завжди прагнув, мов сновида:
арійська свастика, яку назвуть фашистською,
засяяла замість зорі Давида.

Її воздвигнув Той, Хто між людьми
отримав вищу, незбагненну владу;
Той, Хто поліг за істину грудьми,
збираючи прихильників громаду.
Та хто вони — прихильники? Фанатики?
Чи вірні учні, що урок засвоять?
Що вірять, а не просто клеять фантики
з портретом Того, Хто їх непокоїть?

Арійський знак знайшов у козаків,
що йшли у бій з корогвами Покрови...
Та все ж, хіба у глибині віків
я більше розкопати не готовий?

Готовий, та боюся, що не встигну,
не зможу стерти пил тисячоліть
із людських душ, сердець, із тих облич,
що зазирають тупо в Вічну Книгу...

Пройду я через безліч територій,
мільйони площ, проспектів і базарів,
щоб у розбурханім житейськім чорнім морі
знайти сліди давно вже зниклих аріїв,

що не влилися до струмка єврейського,
не ввівши в нього жодного куплета;
що затаїлися в душі у декого,
очікуючи слушного моменту;

бо знали — час іще не наступив,
і сурми судні ще не скоро гратимуть,
звіщаючи про те, щоб нас судив
Той, Кого регулярно розпинатимуть...

Бо хоч народ кричав Йому: “Осанна!”,
варнякав оди, шкварив панегірики —
у їхніх душах, сповнених дурману,
Він став лише зарозумілим фріком!

Його розп'яли всі Його знайомі,
ті, кого Він простив у кожнім слові...
Я теж довіку стану диваком —
це значить, що не заслужив любові?

У наш буремний двадцять перший вік,
наповнений безглуздям контроверсій,
Він, як і я — всього лиш Чоловік, —
чутливим став би до чужих енергій,

і взяв на себе кожен людський гріх
(ми дуже схожі, хоч і не достоту.
Бо й серед аріїв, здавалось би, своїх,
я почуватиму себе Іскаріотом)...

Та я весь час кажу і вірю знов,
що лише запраз справді жить навчаюсь:
через кохання пізнаю любов,
із еросу в агапе навертаюсь!

Та я пізнаю, скинувши окови,
й пройшовши навіть блуднії митарства —
моя душа, наповнена любов'ю,
і є оте останнє, Боже царство!

І я тепер щодня пишу пісні,
й роблю це не заради гонорарів,
а щоб вночі, у кольоровім сні
зустріти хоч когось з останніх аріїв...

Я уявляю гнів секретарів,
повсталих із комуно-колумбаріїв,
що здивувались аж до зламу брів,
побачивши довіку сущих аріїв,

тих, що почали з чистого листа,
наперекір законам Ома й Тесли,
й прославили розп'ятого Христа
за своїм словом на віки воскреслого...

А з Ним воскреснуть зможу навіть я,
щоб закінчити все, що мені треба...
Бо все, що прагне лиш душа моя —
це, як і Він, повірити у себе!

***

Тридцять три - це привід
випить триста тридцять,
чи й зовсім напитися,
пам'ятаючи,
як Христос перетворив воду на вино,
щоб людям було веселіше?

А тут - гірко...
Гірко від присмаку прожитих років у душі,
від людської байдужости,
що видається за хвилювання про твоє майбутнє,
від порожніх фраз,
якими зазвичай приховують,
те, що не можна називати вголос...

А ще гірко від неможливости любити ближнього свого.
Бо якщо ти себе не любиш -
як ти можеш говорити про любов до ближнього,
який тебе вважає егоїстом?

Як можна
полюбити весь світ,
не зумівши створити його
(принаймні, у власній душі,
що, насправді, ніколи не була
твоєю)?

UA TOP Bloggers

Tags:
погляд

Ну добре, вмовили... (ч. 3)

***

Воно прийшло — жадане і дошкульне,
мов зайва звивина у хворім мізку...
Про це зробив я висновок огульний,
розв'язуючи приклад з метафізики.

Та, замість того, щоб почати вільно діяти,
щодня пишу канцони і сонети.
Бо не спромігся за життя сміливо вийти
за межі свого внутрішнього гетто.

Хоч і не можу стрітися з Тобою,
та не кричу на кожнім перехресті
про душу, вщерть наповнену любов'ю
(ненависті ж не місце в моїм серці).

Згорнувши крики у сувій покірний,
даю обітниці, а чи порожні вигадки:
заради Тебе, щоб лишитись вірним,
я стану диваком, чи навіть виродком.

Зізнатись у коханні — і померти!
Чи може бути щось, таке ж довершене?
(Цей вірш у збірці є двадцять четвертим —
а Ти для мене завжди будеш першою!).

Кохання ж — це немов дошкульна ранка,
що точить кров-чорнила із сувою...
Якщо Ти, люба, станеш емігранткою,
я емігрую разом із Тобою!

***

У вухах знов лунає музика,
і рветься уперед плече —
а я забув свого картузика,
й знов сонце голову пече...

Це є звичайна штука нині
(бо завжди спека в апогеї)...
Та я не потребую тіні,
хіба що буде тінь твоєю...

Мабуть, здаюся божевільним
(бо вже у риму розмовляю);
та я не був ніколи вільним.
Тепер — свобідний, бо — кохаю!

Кохання — сенс, та в нім лакуни,
немов химерне дике скерцо
(бо нерви пнуться, наче струни,
й суцільні рими замість серця)...

У риму дивно говорити,
та все ж я маю, що сказати:
що ноги створені ходити,
а плечі (рідні) — щоб обняти...

А я лечу, неначе крижень
(хоч я не птах, а все ж мужчина!),
і тіло гнеться, як пружина,
а дух — намов сталевий стрижень!

Літати легше, ніж ходити,
коли картуз зірвало вітром;
а я в життя Твого орбіту,
впишусь хіба раптовим титром...

Та я зроблю: пройду незримо,
як літо ввійде в сум осінній —
і з серця всі повирву рими,
щоб стать навік Твоєю тінню...

***

Мені насправді зовсім не однаково,
що пристрасть подолала зайвий стид -
я, наче кіт зі сторінок Булгакова,
шукав єдину з сотень Маргарит...

Ні, що весна надворі - це нічого!
Сніги тамують будь-який запал,
і грішні поривання тіла свого
не варто виставляти назагал!

Душа на самоті у небо лине -
назавжди, мабуть... Чи лише на мить?
Твоя ж присутність, мов ковток бензину -
кого завгодно здатна воскресить

(зітлів він тихо, чи згорів красиво...).
Я ж воскресати буду знову й знов,
допоки знаю: є на світі диво.
Цей Божий дар. Ім'я йому - Любов!

***

І, як закономірний, хоч і дуже болючий фінал:

Я хотів бути дзеркалом —
увігнутим, щоб відбивати реальність,
а у фокусі передбачати майбутнє.
Але побачене засліпило мене...
Я прокинувся — і виявив,
що я геть попечений.

Я хотів бути деревом —
сторічним товстелезним дубом,
що корінням міцно тримається за землю,
а гілками охоплює небо.
Але хтось рубонув мене під корінь...
Я отямився — і зрозумів:
я лише омела на верхів'ї дуба!

То ким бути:
дзеркалом, що нічого не розуміє,
а лише повторює бачене,
чи деревом, що трухлявіє зсередини
(бо шашіль точить його),
хоч і вдає, що ще тримається?

А може, настав час просто стати Людиною,
відчути себе живим,
і зробити, нарешті, нормальну модну зачіску,
а не ходити з кущем омели на голові
і уламками чужих відображень
на полотні свого серця,
що ще не набралося трухлявини?



UA TOP Bloggers

погляд

Ну добре, вмовили...

Знову писати? Ну добре, вмовили...
Якщо когось іще зацікавить моя поезія - попереджаю одразу: я більше не пишу. Минулорічний облом мав би багато чому навчити - натомість, зовсім вибив із колії. Тому - читайте, що є.

***

Твій образ — не ікона Богородиці...
Ти — не свята, а грішна? Ну й нехай!
Але скажи: що ж це зі мною робиться?
Чому в душі нуртує, не стиха

нестримне джерело натхнення Божого,
найбільше диво серед сотень див,
що у житті хоч раз торкалось кожного,
хто вірив, хто надіявся й любив?...

Та я ж — не Данте... Й Ти — не Беатріче...
То може, досить цих порожніх порівнянь?
Словами розкидатись здатний кожен...

Сказати ж усього повік не зможу,
мій добрий янголе із Простору страждань...
То краще — на папір, аніж в обличчя!

***

Не звик я поділять фальшиві цінності,
бо цим гидує змучена душа...
А відчуття своєї незамінності
мені не варте — чесно! — ні гроша!

Завжди неадекватний на світлинах,
не прагну я, щоб бачив їх народ...
А як з'являюсь іноді в новинах —
то тільки як раптовий епізод!

Чужі думки для мене — дике поле,
бо я не телепат, не екстрасенс...
Та, якщо прагну віднайти в усьому сенс,
питаю — чи на те Господня воля?

Коли ж надходить смуток, часом схожий
на смак гіркий пекельної ропи —
я прошу в Нього: “Милостивий Боже,
ісопом мою душу окропи!

Молю Тебе — яви мені це знову! Дай знак!
Скажи уголос: Я, Господь!
Та не горить, лиш тліє поступово
тельців жертовних невгасима плоть...

Як наслідок — світів безжальне нищення.
Чи виживу, чи ні — суди сама...
Для мене Ти — субстанція очищення,
як вічний зміст півсотого псалма!

***

Ми є безсмертні. І по всьому схоже,
я не помру. На третій день воскресну.
Бо моя віра в тебе, милий Боже,
неначе коло, навпіл перекреслене...

Що ж до людей — то я, мабуть, спокійний.
Вони — не коло, а лише дотичні.
Я їм здаюсь занадто релігійним
(хоч вірші мої, все ж, метафізичні).

І хоч наразі зовсім я безсилий,
втомившись від нудних і довгих лекцій —
в моїй душі, розітнутій на чорне й біле,
Ти наче вектор, чи його проекція...

Пізнавши вічну цю закономірність —
як працю переводити у врем'я, —
Пошлю світу тихий подих вірности,
немов молитву до святої Ксенії.

І зрозумію: будуть ще вакації,
й прогулянки у затінку акацій,
і стану батьком я нової генерації
після виснажливих, та все ж важливих акцій...

І, втомлений житейською рутиною,
збагну важливу, але все ж простую істину:
писати вірші можна хоч латиною,
а про кохання краще українською!

***

В моїй душі, немов на митниці,
іде постійна перевірка...
Я ж не порушую обітниці.
Чекаю, поки зійде зірка —

моєї юности провісниця
(бо вже на скронях сивина)...
Гадаю, все на світі зміниться,
незмінна буде лиш вона —

оця наповненість Тобою,
одвічним гелієм світил,
Що підіймав мене до бою
завжди, коли забракне сил,

завжди, як блиск Твоїх очей —
цей світлий і безжальний вектор, —
перевіряв контент речей,
мов митний брокер чи директор...

Я буду слухати крізь муки
небесних сфер святий хардкор,
і спалахну під його звуки,
немов останній метеор...

Космічний перетну екватор,
Тебе побачити аби...
Ти ж, вічний мій екзаменатор,
не дай упасти. Лиш люби!

UA TOP Bloggers

Dec. 5th, 2013

погляд

Посекретничаємо?

Питаєте: в чому секрет мого безсилля? Ще недавно по жилах текла ВОНА... Зараз же тече невідомо що (якщо взагалі щось тече)...

...В моїй душі, немов на митниці,
іде постійна перевірка...
Я ж не порушую обітниці;
чекаю, поки зійде зірка -

моєї юности провісниця
(бо вже на скронях сивина)...
Гадаю, все на світі зміниться.
Незмінна буде лиш вона -

оця наповненість Тобою,
одвічним гелієм світил,
що піднімав мене до бою
завжди, коли забракне сил;

завжди, як блиск Твоїх очей -
цей світлий і безжальний вектор, -
перевіряв контент речей,
мов митний брокер, чи директор...

Я буду слухати крізь муки
небесних сфер святий хардкор!
І спалахну під його звуки,
немов останній метеор...

Космічний перетну екватор,
Тебе побачити аби...
Ти ж, вічний мій екзаменатор,
не дай упасти.
Лиш люби!
К. С., 2013
Tags:

May. 17th, 2013

погляд

Малыши-тойчики: 1 600 грн. — Собаки в Киеве на Slando

Малыши-тойчики: 1 600 грн. — Собаки в Киеве на Slando

Feb. 2nd, 2013

погляд

Простір пригод?

Останнім часом адреналіну хватає. Сьогодні мало не порізав собі вени (ненавмисне. Але якби черконув ножем на сантиметр лівіше - було б гірше...). Та Бог милував - досі живий!
А у плані матеріальному - глобальне питання: як купити Приват24 за вебмані. Здається, тут можна:

superobmenka.com - Моментальный обмен электронных валют

Кому треба - користуйтеся...
UA TOP Bloggers

Jan. 23rd, 2013

погляд

Зірка "Х-фактора" потребує вашої допомоги!

Ті, хто дивиться модне нині телешоу "Х-фактор", мають пам'ятати учасника одного з минулих сезонів - Станіслава Котляра з одеського кастингу. Хлопець належить до тих людей, які справді закохані у те, чим займається - музику і жінку. Мабуть, багато хто скаже тут - ну, все, життя вдалося...
Але воно непередбачуване, це життя. Ось і Станіславу зараз нелегко - дають про себе знати давні проблеми з серцем. Щоб жити і творити, йому потрібна пересадка.
Новини про це вже стали однією з ключових тем українських мас-медіа:

Хіба можна залишатися осторонь чужого горя? Адже ми не знаємо, хто прийде допомогти нам (якщо прийде взагалі...), у разі нашої хвороби. Тож не будьмо байдужими!
Для проведення операції треба назбирати близько 500 тис. грн. Проте, якщо нас буде багато, то кожна гривня матиме вагу.
Реквізити для переказу коштів:
Реквізити ПриватБанку:
- отримувач - ПриватБанк;
- найменування банку - ПриватБанк;
- номер рахунку - 2924 4825 509 100;
- МФО - 305 299;
- ОКПО - 1436 0570.

Номер карти ПриватБанку для поповнення через термінал самообслуговування (без комісії):
- 5211 5373 1906 8420.

WebMoney:
- номери гаманців в гривнях - U320289577274; U382042687329;
- номери гаманців в рублях - R277395631360; R370616054103;
- номери гаманців в доларах США - Z145159442204; Z946041965567.

UA TOP Bloggers

Tags:

Jan. 14th, 2013

погляд

Ти живий? Слава Всевишньому!

Ти живий? Слава Всевишньому!
Правда зручно помирати під кінець року? Аж надто зручно...
І зручно жити, відчуваючи себе слабаком. Просто сказати: я нічого не вирішую (а далі — хоч трава не рости).
За нас усе вже вирішено? Індіанцями, які мудрували по-своєму, а ми своїм нікчемним технотронним розумом неправильно це тлумачимо? Чи Господом Богом, який є Любов — а Любов, як відомо, не має часово-просторових меж і не потребує тлумачень? Ні?
Насправді ж усе вирішуєш ти. Тільки ти можеш перебороти себе і сказати: час іще не настав! Тільки ти можеш повбивати всіх своїх “тарганів” і стати чистим — як тілом, так і душею. Тільки ти...
А Господь допоможе. Він, як той батько, що любить своїх дітей, жде, коли ми полюбимо Його. Ви можете казати: батько один, а дітей багато; як він може любити всіх; та ми грішні і недостойні і т. ін. - все це порожні слова. Пустослів'я народжується там, де зайвий сором не дає сказати найголовнішого. А що таке зайвий сором? Це лише модифікована гординя — не більше, і не менше...

Окропи мене іссопом — і очищуся.
Омий мене — і стану біліший від снігу (Пс. 50).

Ти точно знав, що маєш душу? І що вона (це не жарти!) — безсмертна? Чомусь природа людська така, що ми все осягаємо від супротивного. Коли душа здорова — ми не чухаємось. Коли ж вона захворіла — починаємо бити на сполох. А душа — це і є частинка Бога. Вона є — і Бог є. Її нема — і нема в кого вірити. Така от метафізика.
Він може вбити тебе будь-якої миті — і в підсумку виявиться, що ти сам це допустив. Тому не дуже правильно казати: “Бог дав — Бог узяв”. Ти — Його, а Він — твій. Ти завжди можеш урятувати свою душу, поки вона сидить у тілі. Потім буде пізно каятися...
А каятися треба. Конче, треба! Старий мудрець Андрій Ворон, що прожив більше 100 років, казав: тримай душу чистою. А для цього треба каятися. Періодично звільняти душу від зайвого — гріхів, страхів, смутку, бруду. І бути чистим. Щоб відчути себе справжнього. Щоб відчути Господа в собі. Щоб Він повсякчас чув твою молитву, а ти бачив і смакував її плоди. Бо це так добре — коли те, що ти робиш, дає плоди, а ти їх смакуєш.
Тому смакуй, поки не пізно! Поки вони не згнили до того, як прийде пора збирати врожай. Бо як гнилі плоди покласти до стодоли — гнилизна позаражає все, що в ній. І все викинуть на смітник.
А на смітниках так погано пахне...
UA TOP Bloggers

Tags:

Aug. 27th, 2012

погляд

Сумніви?

Боже, чому я такий невдячний? Чому після всього цього ще сумніваюся в існуванні Твоєму? Чому я лише зараз (коли грім таки вдарив) почав справді ВІРИТИ в буття Твоє? Невже справді ті біси, що сидять у мені, доведуть мою нікчемну душу до загибелі?
Тілом я загинув уже давно...
UA TOP Bloggers

Tags:

Previous 10