Журнал войовничого ідеаліста

Сьогодні їздив заправляти картридж для принтера в Diawest на вул. Олени Теліги. За звичкою, щоб згаяти час (картридж заправляється аж півгодини;)) пішов до Бабиного яру.
Звичайно, нема в Україні (а в Києві - й поготів Крутий) людини, що не чула, які звірства відбувалися на тому місці в лиховісні сорокові. Я вже за звичкою підходжу до монументу в центрі яру, щоб подумати про тих, по чиїй крові ми ходимо. А цього разу біля самого входу побачив новий пам'ятник.
Під постаттю дівчини, що стоїть спиною до колючого дроту, гордо піднявши голову, написано: "Тетяна Маркус, 1921 - 1942 рр. Видатна київська підпільниця". Пам'ятник оточений гранітним бордюром, на кінці якого ще одна табличка: "Споруджено за розпорядженням Л. М. Черновецького та за постановою Київської міської ради".
Про Тетяну Маркус раніше я не чув. Тому, прийшовши додому, заліз у мережу і виловив звідти трохи інформації, настільки протиречивої, що вирішив поділитися нею з небайдужими.
Даю посилання:
http://www.dt.ua/3000/3150/35704/ - одна точка зору
http://kiev.pravda.com.ua/columns/4ad57406b4a44/ - а це трошки (якщо не сказати більше:/) інша.
Як думаєте, хто тут має рацію. Може хтось стикався з постаттю Тетяни Маркус раніше? Було б цікаво почути ваші міркування з цього приводу. А то останнім часом складається враження, що кожен пише свою власну історію, але її масштаби прагне натягнути на весь світ:-0...

Див. запис від Nov. 7th, 2007
Шо кому не ясно;) - тому дивитися "про це":

Так писав Тарас іще 150 років тому. В наш час ці слова такі актуальні...
Я розумію так: воля - це право чинити так, як вважаєш за потрібне. Звичайно, відповідно до певних моральних принципів. Бо хоч мораль у кожного своя, але мусить бути щось таке, що має об'єднувати всіх людей, щоби зробити їх кращими (як спільноту).
Про це згодом, а зараз - про те, від чого ми всі залежимо. Йдеться, як ви зрозуміли, знову про телебачення. Те, що воно є одним із джерел інформації №1 у сучасному світі - це незаперечний факт. Але тих людей, які свідомо не дивляться телевізор, я думаю, можна зрозуміти.
Поки ми ще не доросли до громадського ТБ, погоду на цьому ринку робитимуть монополісти на кшталт "ВОЛІ". Чому, до речі, така назва? Адже "воля", яку вони дають, на повірку є досить умовною. Наповнення пакетів цифрового телебачення вирішують, переважно, маркетологи компанії. А кому не подобається вибір - будь ласка, підключайте супутник...
Ось тут і з'являється головний підводний камінь. По супутнику ти можеш дивитися не 140, а більше 600 каналів - але наповнення влаштовує далеко не всіх . Ну навіщо моїй мамі арабська порнографія, якої по супутнику я нарахував не менше двадцяти (20!) каналів? Мама ностальгує за пакетом "Стиль життя", хоч із нього і зник канал "Усадьба" ("Садиба" по-нашому;)). А якщо по супутнику ми ці канали не спостерігаємо - чи можна це назвати волею? Волею від "ВОЛІ":@? Мої ж спроби розібратися в нвлаштуваннях супутникового ресівера поки що не приносять успіхів:(...
Отже, в чому тут воля: в тому, щоб дивитися всяке лайно, що лине на наші бідні голови з космосу, чи дивитися, вцілому, пристойний "пакет", у якому все зрозуміло?

Складна штука - сучасне українське телебачення. Нам кажуть: ось-ось матимемо громадське ТБ - і в результаті слухаємо безкінечні суперечки. Сперечаються про те, на основі якого каналу маємо будувати це громадське телебачення, на чиї гроші... і чи варто це взагалі в час фінансової кризи й епідемії грипу.
Деякі розумні думки з цього приводу знайшлися тут:
http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/32/1020054970.html. Особливо раджу звернути увагу на думки Олександра Ткаченка.
А поки що, пишучи ці рядки, краєм вуха чую, як мама дивиться якийсь російський серіал - ясна річ, із вітчизняними субтитрами, - і коментує: "Ну вот чего они написали "світлина"? Всю жизнь была "фотография"..."
P. S. Не забути б, що взавтра на роботу;).

За кілька днів до початку даю посилання на цікаву мистецьку подію:

Саме так співає гурт "Вхід у змінному взутті"... Коли уявляєш, скільки часу ми гаємо даремно - просто дах зірвати може:0.
Літо минуло без жодних наслідків для тіла і духу. Ні, брешу, - користь для тіла можна визначити обсягом літніх врожаїв (а вони є, незважаючи ні на що - то чому б і не порадіти?). Як каже народна мудрість: "Літній день рік годує" - то що ж тепер, можна годуватися аж дев'яносто років?;).
Але мені щоліта доводиться змінювати акценти - про те, що зазвичай роблю заввиграшки, влітку лишається тільки мріяти. Наприклад - про інтернет, який на дачі відсутній:@. А заразом - і про те, скільки всього можна було б зробити (а потім написати про це), якби він був. Тож тепер доведеться писати про все по порядку...

Останнім часом захотілося молитись... Захотілося тому, що бачу всю несправжність, якусь іграшковість того, що відбувається довкола. Так, ми всі виконуємо певні ритуали щодня. Але коли не розумієш сенсу цих ритуалів - це, врешті решт, викликає, як мінімум, розгубленість.
Що ж до молитви... Каюся, але навчаючись на філфаку, так до кінця й не зрозумів старослов'янської. Дякувати Богові, що я з неї складав залік (а в мене ой як не хотіли його приймати Підморгую). І тепер хочеться молитися саме рідною мовою, не думаючи про те, чи існувала українська редакція церковнослов'янської.
Якщо молитися чужою мовою - можна опинитись у ситуації, в якій свого часу опинився я (тоді я про це ще не думав Засмучений). Телефоную до друга і натрапляю на його маму. Пригадую, це було якесь свято. Ну, як годиться, привітав її... і дізнався, що вона його не святкує. Бо баптистка.
Надалі пішла агітація на тему: "Приходи к нам, у нас всё понятно... Вот ты всё понимаешь в православной службе?"
Насилу я з нею розпрощався. Тепер думаю, що ця розмова була на краще - вона багато на що відкрила мені очі.

P. S. Святослав Караванський висуває гіпотезу про існування української редакції ЦСМ тут:
http://maysterni.com/Content.html#Content

Слухати таку дивну рекламу щоранку до сніданку - це вже занадто...
Йдеться про рекламу "зорового масажера". Побутову користь такого приладу не перевіряв - власне, навіть не знаю, як ця штука виглядає. Проте, моє натреноване (без усяких масажерів) вухо раз у раз чує ту ж саму недолугість у рекламі: "При лікуванні катаракти звичайні методи малоефективні. У тому сенсі, що ліків, здатних відновити прозорість кришталика, наприклад, не існує..."
Збентежило слово "наприклад". Звичайне, на перший погляд, вставне слово, яке запхали не в те місце. Прикладів "існування" може бути лише два: або існує, або не існує. Тоді які тут можуть бути приклади взагалі?
На місці редакторів цієї реклами, я б переставив слово "наприклад" так: "...ліків, здатних, наприклад, відновити прозорість кришталика, не існує". Чітко і ясно, про які ліки йдеться і скільки до цього прикладу відповідей.






----------------
Now playing: Любко Дереш. Архе. Роздiл 3 - 001 6 і 1

Десь (на щастя, поки що, не в нас;)) роблять димові завіси, а в нас усі домовленості між державами останнім часом робляться за завісою газовою.
Ну не може бути, щоб Росія не отримала додаткового зиску від газових домовленостей з Україною. Тільки де він, цей додатковий зиск? Суспільство про це може лише здогадуватись – усі ж найважливіші питання обговорюються, як відомо, за тією ж завісою. По-моєму ж, усе настільки ж хитро зроблено, наскільки й просто.
Мої батьки, що працюють у котельні (і таки знаються на темі газу!), відзначають, що останнім часом склад газу в наших конфорках змінився. Причому, так, що запалюється він уже тільки від відкритого вогню (а не від електрозапальнички).
А від кого ми отримуємо відкритий вогонь? Відповідь знаходимо на пачці сірників:
«Спички Балабановские. ЗАО «Плитсипичпром», РОССИЯ». Тобто, все логічно і послідовно: російський газ слід розпалювати ЛИШЕ російським вогнем! Інакше, як мінімум, він не розпалиться, а як максимум (не приведи Господи!) – матимемо дніпропетровський сценарій по всій Україні.
Рейтинг: 37Up

Іще один приклад турботи про молоде покоління по-укрАінськи (на цей раз – із логопедичного боку).
«Нас не зупиниТЬ ТЬма! Нас ніщо не зупинить», - запевняє малий із реклами «Декатилену». Своїм натренованим вухом чую (вже вкотре!), як у нього спотикається язик і думаю: «Ех, малий, а от якби добрий дядя-редактор (чи добра тьотя-редакторка;)) написали «пітьма» чи «темрява», тобі було б набагато легше це вимовити!».
Рейтинг: 38Up

Сила рекламних перлів на нашому телебаченні - в тому, що вони "пруть" в усі дірки (тобто, в усі можливі органи чуття). От тільки ми від цього вже не "премося" (як стверджує реклама прального порошку, слово "преться" походить від слова "прати" - як вам таке?;-)).
Хоч тато і преться від дівки, яка кричить "Давай презики, чувак!" (у соціальній рекламі), мені плюватися захотілось від реклами "Антикризового трояка" ("Три гри РАВНО три гривні"...). Дивним чином, ця, з дозволу сказати, "риклЯМА" перекочувала з Q-TV (канал для "чуваків", а також, для повних дебілів) на більш-менш пристойний канал ICTV. Мабуть, через кризу...



(до речі, я себе знайшов у рейтинґу - УРА! Наразі він 188 Dn, тобто, падає, паскуда - це вже НЕ УРА!)

Глобальна криза має свої позитивні моменти. Один із них - є про що писати.
"Специ" від психології кажуть: під час кризи краще не думати про неї, а переключитися на щось нейтральне. Але що таке нейтрал? Стан цілковитої нірвани, якої наразі досягнути неможливо? Чи солодкувато-рожево-гламурні витребеньки, які характеризують сучасний попсовий (читай: попсований) стиль існування?
Обидва виміри такого "нейтралу" для мене несприйнятні. І причина тут не стільки філософська (протест), як психологічна, чи, навіть, психічна.
Посудіть самі: ну що таке для людини на 29-му році життя, магістра з червоним дипломом і критичним мисленням, екранізовані комікси на кшталт "Людей ІКС"? Чи відьомство з мелодраматичними наслідками в черговій телеепопеї "Маргоша"? Чи "Кохання-зітхання" (ще й у двох частинах - хе!) у виконанні Гоші Куценка і Христі Орбакайте? (До речі, "Кохання-зітхання" - це переклад російської назви за змістом; інша газетка переклала назву формально і вийшла... правильно: "Любов-морква";)).
Сказати, що людині з критичним мисленням усе це по цимбалах - це ще півсправи. Дивитися таке - означає втекти від реального життя, яке, хоч і є таким непривабливим і брутальним, усе ж таки, є РЕАЛЬНІСТЮ! Балансуючи на краєчку цієї реальності, того й гляди, можеш упасти в заздалегідь приготовану пастку попси та гламуру - і тоді тобі капець! Воістину медична проблема!
Ну і нехай! Якщо тато хоче дивитися "Людей ІКС", - нехай дивиться. Якщо мамі приємніше чути "аб'єктівноє мнєніє" про ситуацію в "укрАінскам" політикумі від дотепників з "ОЕРТЕ" - нехай! Я ж дивлюся і слухаю виключно УКРАЇНСЬКІ новини - на "плюсах" (хоч вони, по суті, наші, в кращому разі, на одну третину), на ICTV, на 5-му й на СТБ (хоч там форма подачі ну ду-у-же специфічна...).
Все таки, про повернення додому українського судна "Фаїна", сварки українського Президента з українським Прем'єр-міністром (Прем'єр-міністеркою?) та невиплату зарплатні на українській Чорнобильській АЕС краще слухати від українських журналістів українською мовою.
Чи я не маю рації? Якщо ні - заходьте, подискутуємо!

Друзі, допоможіть, якщо ваша ласка. Потрібен е-мейл сайту http://top.blog.net.ua/. Лажу по ньому, лажу, а себе знайти не можу:-@. Пароль забув, тому одна надія - написати на мило (без мила, як відомо, зараз нікуди не влізеш;)). Але адресу, як на лихо, на сайті не написали...

Пригадується, минулого разу (здається, це було вчора;)), йшлося про совєцьке ТБ. Сила, з якою воно (крізь призму скриньки розміром 14" максимум) об'єднувало мене, мою бабусю Оксану, діда Федю й дідову сестру бабу Марійку, не вимірюється жодними ньютонами. Це можна сказати точно!
"А вот сєйчас! Слишитє, сєйчас!" - згадується Жванецький. У геополітичному просторі відбуваються процеси, співмірні з процесами формування Всесвіту, - реакції розпаду і синтезу витікають одна з одної. Тільки-но розпалася імперія - в силу вступає принцип монополії. Тобто, окремі інформаційні компанії (завдання яких - формувати думку населення) вже належать не державі, а конкретним людям. Поіменно називати не буду, але раджу прочитати матеріял Віталія Карпенка на цю тему (http://www.universum.org.ua/journal/2002/karp_7.html). І ось що спливає на думку після прочитання цієї статті.
Так, звичайно, інформаційна агресія Москви в українському телепросторі має місце. І, розуміючи це, я дивлюся новини на "5-му каналі", на ICTV, на 1+1, на СТБ, - але не на Первом каналє Російського телебачення. Останній (такий жарт - насправді ж він Первий!) в основному дивиться мама. Її можна зрозуміти - ностальгія за імперією і все таке; але після того, що ляпнув у новинах один їхній "ведун", мені стало неприємно дивитися цей канал.
Цитую (майже приблизно) мовою, наближеною до оригіналу: "И в завершение - новости от нашего западного соседа (здогадайтеся, кого він мав на увазі? - моє). Президент этого государства издал указ о присвоении звания героев... бандеровцам. До свидания!".
Тобто, з сусідами розібралися - тому, хто такі "бандеровци", зрозуміє навіть той, хто вперше чує прізвище Бандери. І після цього лишається дивитися хіба що "Малахов+", - принаймні, корисно для здоров'я. Хоча, через певний рівень "загламуреності" деяку втому відчуваю й після цієї програми.



(місце: 122 Dn)

Ти за два года мєня тоже замучіл.
Ти абєщал купіть касєти Сєрдючкі
і чупачупси прінасіл рєгулярно.
Ето, по мєньшей мєрє просто вульгарно!
(Н. Могила feat. "Кузьма" Скрябін". Ти мені не даєш спокою).

Я дедалі більше переконуюся, що ТБ є вже не найбільшим винаходом людства, а профанацією всіх на світі винаходів. Як завжди, причин казати так я маю не одну, а цілих... півтори;).
Звичайно, мені скажуть, що ностальгувати за СРСР - тупо; але якщо питома вага вкладених грошей переважає питому вагу ідеї, вкладеної у проект - це не йде на користь проекту. За часів СРСР уміли жити й працювати за ідею - а отже, у проект вкладали душу.
Поглянемо на те ж саме ТБ з точки зору тодішнього пересічного громадянина. Приходячи з роботи, вимотаний і задовбаний, громадянин шукає душевного спокою. Звичайно, спокій - це рівновага (якийсь там закон фізики;). І тепер, вмостившись перед телевізором, громадянин отримує спокій для тіла і, як наслідок - душевну рівновагу. (Щоправда, є ще футбол, де емоції, особливо не врівноважені пивом, легко можуть вивести душу зі стану спокою, а тіло - зі стану рівноваги. А далі - скинути це добро з дивану:)). Але старше покоління - наші батьки, дідусі й бабусі, яких ми любимо й поважаємо, любили дивитися передачі на кшталт "Сонячних кларнетів". Принаймні про свого діда Федю (земля йому пухом) я можу це сказати точно.
Але дід дожив до часу виродження телебачення - чи до масової появи телевиродків (так буде точніше). І я спостерігав реакцію людей старшого покоління на всіх цих "Багатих", що плакали в "Санта Барбарі": як кажуть, сміх крізь сльози... Проте, реакція дідової сестри баби Марійки, що приходила до нас у гості (в селі), дивитися ту ж "Барбару" могла свідчити про її бурхливе співпереживання за долі героїв - хай уже там які вони були награні, ці долі... Баба Марійка, що перекручувала імена, фабули, факти, все-таки, з непідробною щирістю коментувала взаємини СіСі Кепфела (що на той час лежав у комі;)) з його стервозною жінкою Джиною, яка в нього під носом прибирала до рук "Capwell Enterprise".
Принаймні, з тих часів, коли я ще їздив до села (у Вінницьку область), лишилися певні спогади. І я можу з усією відповідальністю заявити: телевізор був тоді засобом об'єднання і навіть, допомагав спілкуватися. Щоправда, тоді кнопочки, які щось реально показували, можна було порахувати на пальцях однієї руки. А ще згадаймо про те, як тренувалися наші руки (разом з усім іншим), коли ми вставали з дивану, щоб переключити ці кнопочки.
А що ж тепер? Про це поговоримо взавтра. Тепер усе настільки цікаво, що вистачить на добрих кілька десятків дописів.




(місце в рейтингу: 210 up)

Приємна несподіванка - я отримав червоний диплом магістра з української мови і літератури!
Тепер би, як казав таваріщ Бєндєр, командувати парадом, але нема з кого парад вистроювати:'(.



(місце в рейтингу: 208up)

Poll #1340372 Ми та армія
Open to: All, detailed results viewable to: All, participants: 1

Що, на вашу думку, дає чоловікові служба в армії?

Чи схвалюєте ви ініціятиву встановлення Дня Героїв на честь подій під Крутами?

Про патріотизм можна говорити довго - і не просто говорити, а сперечатися, з піною довкола рота доводячи, хто патріотичніший: депутати від БЮТ чи ПР, НУНС чи УНА-УНСО... Можна піти до громадської організації (їх зараз - як грибів після дощу;)) або на громадські роботи (ліквідувати наслідки повеней на Закарпатті). А можна... піти до армії!
Хтось мене виправить: "Не можна, а треба!". Пригадується всіма улюблений фільм "Максим Перепелиця":
- В Конституции как записано?
- Служба в армии - почётная обязанность каждого...
- Вот! Почётная! А ты такого почёта недостоин!...
Про армійське життя точити ляси не буду - я його сам фактично не нюхав. Проте, спілкуючись із людьми, що таки "нюхнули пороху" (хай, навіть, на стрільбищі в частині;)), переконуюся, що армія таки робить із простого хлопця справжнього ЧОЛОВІКА - самостійного, розсудливого, з міцним характером. Словом, якраз такого, які й подобаються жінкам - вони ж, як відомо, люблять відчувати себе за широкою чоловічою спиною, як за кам'яною стіною.
Дехто з нас, чоловіків, підсвідомо відчуваючи це, свідомо йде до лав збройних сил (пробачте за тавтологію;)). Тим більше, зваживши на умови, які створюються в українських збройних силах на шляху до Європи, можна подумати, що служба - суцільний мед.
Прочитайте, наприклад, ось тут і скажіть мені, що я не маю рації:
http://novynar.com.ua/politics/47296
http://novynar.com.ua/politics/38895
http://novynar.com.ua/politics/38870
http://novynar.com.ua/politics/38789
http://korrespondent.net/ukraine/events/675878

Тим більше, молодій людині дають досить широкі можливості "законно відкосити". Вибирайте самі: закінчуєте університет - і, якщо й служите, то вже не рік, а півроку. Вступаєте до церкви кришнаїтів - і замість служби в армії виконуєте громадську роботу (щоправда, протягом двох років і, зважаючи на "свободу совісті па-укрАінскі", не раджу вам зв'язуватися з сектами). Але, якщо спіймають злісного "косаря" - отримає три роки в місцях позбавлення волі (це - як мінімум:@).
Як на мене - перший варіянт найдоцільніший. І багато наших співвітчизників поповнюють лави студентів (замість армійських) переважно, з метою отримання відстрочки. Але тут вступає в дію фактор, про який я не можу не сказати: сумління.
Так, сумління (совість) є тим фактором, який не дозволяє нам робити все, що хочеться, незважаючи ні на що. Це, як на мене, досить правильне обмеження, закладене в саму природу людини; адже ми всі є колективними істотами і, разом із правами, маємо обов'язки. І якщо совість не мучає того, хто поміняв кірзові кросовки (улюблена фраза мого тата;)) на студентську мантію, то треба, принаймні, цю мантію носити з гідністю.
До чого я веду? Мій "маленький" братик, маючи, очевидно, власні (досить специфічні) уявлення про совість, "вилетів" з другого курсу університету КРОК, не зваживши на те, що його чекає, як молодого "лоба" - ті самі "кросовки" (хоч вони вже не кирзові, як нас запевняють добрі дяді з МО). Що поробиш - філолог може дружити з філософією (це я про себе;)), а економіст - ні (це я про брата;)). Але філософія може багато чого - не виключено, навіть і передбачити сьогоднішній дзвінок із військкомату, який попередив, що його вже "пасуть".

P. S. До речі: прочитайте цей матеріял (http://novynar.com.ua/politics/18987) і візьміть участь в опитуванні "Українська армія та моє до неї ставлення".

Новий рік продовжує підносити нові сюрпризи. За повідомленням інтернет-видання Новинар (http://novynar.com.ua/politics/52642), вхід на київські кладовища відтепер стане платним. Причому, стаття дає досить скупу інформацію про причини такого кроку. Цитую: "Про це сьогодні журналістам повідомив заступник голови КМДА Віталій Журавський, коментуючи інформацію про дзвінки від киян, які заявляють, що від них вимагали грошей за вхід на кладовище.
"Встановили платний вхід. Я можу підтвердити це", - сказав Журавський. Він сказав, що зараз не може назвати точної ціни за вхід на кладовище. "Різні кладовища – різна плата. Але ціна встановлена", - заявив він.
На уточнююче запитання, чим керувалися, коли вводили плату за вхід на кладовища, і чи є це розпорядженням мерії, яке вже підписав київський міський голова, Журавський відповів: "Так".
Тобто, пан Журавський удав, що не почув першого запитання і про причини такого кроку наразі можна лише здогадуватись.
Можливо, причину слід шукати на Майдані (http://novynar.com.ua/politics/52639)? Тобто, гроші на те, щоб прибрати ялинку, треба шукати на кладовищах. Адже Закон рівноваги Черновецького діє незалежно від фактору місця...

Мандруючи інтернетом, знайшов сайт із вивчення англійської. Здається, непоганий.

Якщо цікаво - прошу сюди.